nataliestorozhenko's reviews
169 reviews

I am so conflicted about this book. I loved it and hated it at the same time.

- What about you? Did you love him or hate him?
- Usually both at once.
- Is this what you mean about feeling everything twice?
- Ah. You see, you do understand me.

The plot is very familiar (obviously Tartt's influence), and I don’t think it’s an issue because I don’t know many books like this.

We were always surrounded by books and words and poetry, all the fierce passions of the world bound in leather and vellum. (I blame this in part for what happened).

I am not that into Shakespeare and theatre, so for me, it was a little hard to relate to the characters’ passion. But I knew it was significant for the plot, so I did my homework and googled the meanings of all the references (I am a non-native English speaker, so Old English is a little difficult for me). There’s a charm to it all, but I think I would be annoyed if someone recited to me Shakespeare every time I tried to have a conversation. But I appreciate the hard work and beauty displayed by the author.

- You think it was Macbeth that fucked us up?
- No. I think we were fucked up from the start.

What made me excited about this book - it’s its ending. Although I quite much predicted very early on how exactly Oliver got into the situation he is in at the beginning of the book, the last pages blew my mind! I love how open the ending is. It makes you mad at the author but hopeful at the same time, leaving you with a lingering feeling of doubt that prolongs the aftertaste of the book. You definitely will be pondering over it many times.

You can justify anything if you do it poetically enough.

So this book has many issues, but there are already a lot of good points made in other wonderfully written reviews. But I mainly evaluate the books that I read based on my experience. I enjoyed reading it, enjoyed thinking about it, shed tears over it, and learned something new too. That’s a very solid 4.

After reading such a beautiful piece of literature, I can not find myself forming words as they would seem so pale in comparison. I will just sum it up by saying that I will certainly revisit it multiple times in the future.
And though I’m not so impressed by the whole plot and especially the ending, this book deserves the highest mark just for its aesthetics and marvelously written characters, among other things.
And I knew it would be like this right from the beginning of the first chapter, as I also could heavily relate to Richard’s ‘fatal flaw’ such as ‘a morbid longing for the picturesque at all costs’. If you relate to the statement too, you have a great chance of very much enjoying this novel too. ❤️

This book… I honestly don’t know what to expect further on. It’s some of the darkest shit I ever read. It’s all new to me. What’s scary is that a lot of stuff is relatable. The hatred and pain is relatable. It would’ve been such a different experience if my country wasn’t invaded by the bloodthirsty enemy that wants to erase my country, my nation, and history at this very moment. It would’ve been such a different experience if I didn’t hear of how may people were bombed, killed, tortured, and left without homes every single day.

I need some time to grieve after this book.

Meanwhile, I'll just list all the quotes that broke me:

Spoiler

“She’d loved him like a father once. He’d taught her everything he’d known. He’d led her to the Pantheon. Then he’d abandoned her, returned to her, betrayed her, and saved her. He’d let so many others die—he’d let her people die—but he had saved her. What the fuck was she supposed to do with a legacy like that?”

“Yet, Rin supposed, lovers could still inflict that kind of violence on each other. Hadn't Riga loved Daji? Hadn't Jiang loved Tseveri? Hadn't Nezha once loved her?”

“He knew exactly what choice she'd made and what she intended. And that made everything- hating her, loving her, surviving her, so much harder.”

“You can’t do this for me,” he said. “I won’t let you.”
“It’s not for you. It’s not a favor. It’s the cruelest thing I could do.”

“She recognized the way he was looking at her. It was how she’d once looked at Altan. It was the way she’d seen Daji look at Riga—that look of wretched, desperate, and reproachful loyalty. It said, Do it. Take what you want, it said. I’ll hate you for it. But I’ll love you forever. I can’t help but love you. Ruin me, ruin us, and I’ll let you.”

- Так - як ви себе почуваєте?
- Знаєте, - кажу, - я себе почуваю як ріка.
- Як ріка?
- Так, як ріка, що тече проти власної течії.

Дуже меланхолійний твір зображений через думки скалічених девʼятнадцятирічних хлопчаків які на жодній зі сторінок не зображені у тверезому стані. Чітко зображена посткомуністична розруха у країні. Роздуми про життя, пошук винних та зневіра.

...тому що якщо його - цього хорошого - не було раніше, то чому воно мало б зʼявитись у майбутньому, скажіть мені, чому? Його там просто не може бути, ми просто просуваємось собі навпомацки, як електричні скати під водою, навіть не вірячи, що нам справді кудись потрібно просуватись.

Не можу сказати що сюжет або персонажі мені цікаві, але пан Сергій Жадан пише як боженька і своїм літературним стилем дуже затягує, і хоч деякі моменти мені було читати неприємно, я просто не могла відірватись.

...радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофреничних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне - що таке смерть.

Не можу оминути комедійні фрагменти, які дійсно варті уваги. Із найкращого це "хор монгольских міліціонерів степана галябарди".

Жадан 10000000/5 ⭐️
Депеш Мод 4/5 ⭐️

Згадую про Степана Радченка і дивуюсь.. чому я з таким захватом читаю про цих відвертих негідників?
А відповідь у тому що пан Винниченко пише просто неймовірно гарною мовою, сюжет затягує та не відпускає. На протязі всього текста є динаміка, а головний герой хоч і така собі людина, але його психологічні аналізи захоплюють і дивують.

Я обводжу олівцем слова «сатисфакція», «неконсеквентність» і в голові дякую одного з зачинателів українського модернізму.

Роздуми про патріархальний шлюб, відповідальне батьківство, застарілі моральні устрої, роль жінок у соціумі, у незвичайній формі виглядають як ковток свіжого повітря свого часу.

«Важна суть, а не форма. Суть же - співаючі сили, танцююча кров, жадоба за пануванням над усім світом, одважність, нахабність, безмежність юнацтва. А форма все, що хоч: вірші, революція, кохання, верстат.»

A very unique dystopian piece and a beautiful ode to solitude. There’s nothing like it out there.

Я не буду наважуватися ставити оцінку, тому що я не дочитала цю книгу до кінця. Мій перфекціонізм зазвичай не дозволяє мені кидати недочитані книги, але мені ще неприємніше читати знаючи, що я не зможу засвоїти прочитане.

Начебто написано дуже гарно, легко читається, видання дуже приємне, думки автора говорять до мене, але... Мій досвід був такий: автор називає якісь проекти непобудованих палаців які важливі для контексту - я починаю гуглити, автор перелічує назви ордерів - я гуглю і потім повністю відволікаюсь від книги щоб розібратися у візуальній різниці ордерів, а також гуглю назви їх основних елементів. Йдемо далі, знов споруди без ілюстрацій, і знову гугл... Мені дуже хотілося щоб ця книга мені подобалася, але я просто розумію що не можу насолоджуватися нею, мені треба сісти з нотатником, ноутбуком і розбиратися.

На початку ми читаємо що книга допоможе нам в подальшому бути обізнаними (поверхнево) у архітектурі, але по прочитанню двох розділів книги в мені присутнє тільки нетерпіння. Я вирішила не мучити себе і подумала що мені буде зручніше взяти якийсь підручник в якому будуть більш ретельно описані особливості та основні деталі властиві різним епохам архітектури.

І хоч мені дуже імпонує сама ідея книги - описати простими словами те, що важко осягнути пересічному читачеві, але я би хотіла щоб це видання мало більше структури. Знову на прикладі ордерів - щоб їх основні особливості були перелічені у пунктах, а також щоб були ілюстрації з назвами деталей споруд. Не треба багато, але щоб візуально запамʼятати про що йде мова, якщо автор вважав важливим згадати ці назви у тексті. Так, це була би більша за розміром книга, дорожча через велику кількість ілюстрацій, але таку книгу я би залюбки мала на своїй полиці і зверталася би до неї неодноразово як до підручного засобу.

Я дуже люблю блог Юліана Чаплинського і дуже люблю видавництво "Віхола", але ця книга не для мене.