"Remarkable how fate, and music, and life were all mixed up. It made you think." The book will also make you smile (or scowl) in recognition of the humanity of its wonderful characters and catch your breath at its language and complex, satisfying structure. It is also full of Davies's sly humor. I have finished the three trilogies, and I am very sad to leave Davies's world!

було неймовірно шкода її дочитувати.
того самого вечора, коли я замовила собі паперовий екземпляр і отримала обіцянку, що через тижні три його привезуть (і так, я намагалася її знайти у книгарнях, щоб уже й одразу, бо мені стало зовсім нестерпно знати, що свіжий робертсон девіс уже місяць як опублікований, а я його все ще не прочитала; але хороші свіжі книжки - то не про київські книгарні в основному), "ліра орфея" з'явилася в електронці. тому сьогодні зранку, незважаючи на те, що її привезли значно швидше, ніж за три тижні, мені лишалося прочитати всього сторінок сорок. але то були сорок сторінок щастя, як і попередні багато сторінок електронної версії.
історія розказана з різних точок зору, як у депфордській трилогії. але сама природа цієї різниці інша, побудована на білих плямах, які існують для персонажів, але не для читача, бо читач уже знає історію френсіса корніша, а герої - ні. даркур, який намагається її реконструювати, іноді зворушливо помиляється, і девіс прекрасний тим, що не виправляє його. такий собі об'єктивний корелят* до іншої сюжетної лінії, в якій шнак реконструює оперу гофмана про короля артура (тут читач теж має суфлера - гофман час від часу випірнає з чистилища і розповідає історію зі свого боку; втім, хто сказав, що гофманові можна довіряти).
о, так, про інтертексти. три штуки експлікованих: артуріана, "філософія кота мура" (я не прочитала її, коли то було у програмі, але "ліра орфея" переконливіша, ніж курс німецького романтизму) і "полювання на снарка". з цього всього виходить дивовижно смачна суміш. чарівність університетських романів, зокрема, в тому, що персонажі свідомі інтертекстів, у яких живуть. у девіса з цієї точки зору вийшов дуже хороший університетський роман.
він розумний і безсовісно талановитий. після кожного тексту хочеться ще. на щастя, у мене десь була салтертонська трилогія.

*то не я, то девіс. точніше, один персонаж девіса. і це теж неймовірно розкішно, як він тонесенькими, ледь помітними штрихами (чи й не помітними - не здивуюся, якщо я деякі пропустила в силу свого невігластва й браку коментарів тетяни боровикової, фантастичної девісової перекладачки) іронізує з науковців.

Not my favorite Davies but still a pleasure. The books are about a world of academia, arts and ideals that seems in decline, if not dead. I would have enjoyed living that life and settle for visiting it.

I love Robertson Davies and it has been years since I've read one of his books. Pretty sure The Cornish Trilogy is my favorite. Must be time to reread [b:What's Bred in the Bone|265767|What's Bred in the Bone (Cornish Trilogy, #2)|Robertson Davies|https://images.gr-assets.com/books/1328019283s/265767.jpg|2994820]

Robertson Davies is one of my favorite authors, and this is one of his very best (in my view). This is the culminating volume of his Cornish Trilogy, which is my favorite from the three trilogies he wrote. Erudite, charmingly written, with engaging characters, sparkling with wit and humor, set in a scholarly milieu--what more could one want? This is my second time reading the trilogy and I plan to read it again in a few years.

Highly recommended!

Last of Davies' Cornish trilogy is just as engaging as the first two. This one interweaves academia, "the art world," and theatre (in this case, opera) in a manner that is largely plausible. Most of the characters are richly drawn.

This book haunted me before I picked it up. There it was on everyone's shelf. There it was, cheap, on the used book shelf at the bookstore. It seemed to be everywhere. I'd always pick it up and then promptly put it back down again. It seemed like a book I should read. I mean, it's called "The Lyre of Orpheus" for crying out loud and Robertson Davies is no slouch. A book about putting on a mythic opera? Should be the book for me. But I always pushed it aside.

Then it showed up on the dollar shelf at the bookstore just at the moment I was about to go on an intercontinental journey. So I finally submitted. It's good. It's a little bit like my life, in a way. The last page especially made me go "hmmmm." I don't think it will spoil it to say that the last page talks about the power of myth and how in choosing to bring one to the public, sometimes the myth can take over and start acting through you. Given that most of my work is myth based, I can say that this is absolutely true.

I guess I just wished that the myth acted a little more strongly through this novel. It was myth-light, really. And academic/art-history/patron politics heavy.

I would have enjoyed more lyres and swords and less political machinations.
But if you're interested in the politics of patronage, then by all means, pick it up. It's interesting and good. Just - well, a little bit boring, really. It could have used a few actual trips to the underworld or a tune from Orpheus or some kind of excalibur.