було неймовірно шкода її дочитувати.
того самого вечора, коли я замовила собі паперовий екземпляр і отримала обіцянку, що через тижні три його привезуть (і так, я намагалася її знайти у книгарнях, щоб уже й одразу, бо мені стало зовсім нестерпно знати, що свіжий робертсон девіс уже місяць як опублікований, а я його все ще не прочитала; але хороші свіжі книжки - то не про київські книгарні в основному), "ліра орфея" з'явилася в електронці. тому сьогодні зранку, незважаючи на те, що її привезли значно швидше, ніж за три тижні, мені лишалося прочитати всього сторінок сорок. але то були сорок сторінок щастя, як і попередні багато сторінок електронної версії.
історія розказана з різних точок зору, як у депфордській трилогії. але сама природа цієї різниці інша, побудована на білих плямах, які існують для персонажів, але не для читача, бо читач уже знає історію френсіса корніша, а герої - ні. даркур, який намагається її реконструювати, іноді зворушливо помиляється, і девіс прекрасний тим, що не виправляє його. такий собі об'єктивний корелят* до іншої сюжетної лінії, в якій шнак реконструює оперу гофмана про короля артура (тут читач теж має суфлера - гофман час від часу випірнає з чистилища і розповідає історію зі свого боку; втім, хто сказав, що гофманові можна довіряти).
о, так, про інтертексти. три штуки експлікованих: артуріана, "філософія кота мура" (я не прочитала її, коли то було у програмі, але "ліра орфея" переконливіша, ніж курс німецького романтизму) і "полювання на снарка". з цього всього виходить дивовижно смачна суміш. чарівність університетських романів, зокрема, в тому, що персонажі свідомі інтертекстів, у яких живуть. у девіса з цієї точки зору вийшов дуже хороший університетський роман.
він розумний і безсовісно талановитий. після кожного тексту хочеться ще. на щастя, у мене десь була салтертонська трилогія.

*то не я, то девіс. точніше, один персонаж девіса. і це теж неймовірно розкішно, як він тонесенькими, ледь помітними штрихами (чи й не помітними - не здивуюся, якщо я деякі пропустила в силу свого невігластва й браку коментарів тетяни боровикової, фантастичної девісової перекладачки) іронізує з науковців.