з одного боку, пастуро вкрай захопливо – і захоплено – розповідає про кольори, а по зеленому ще й видно, що він сам його любить. він підкреслює деталі, на які я раніше не звертала уваги: наприклад, що вода на середньовічних мапах найчастіше зелена (це чудово вписується в іншу символіку кольору – він, зокрема, про юність, свіжість і мінливість) або що для середньовічних людей папуги були «зеленими пташками» – і в манускриптах справді трапляються самі зелені папуги; вочевидь, інших тоді в європу не привозили. пастуро показує багато цікавих дрібничок, за які запросто можна пробачити повтори – не тільки на перетинах із іншими частинами кольорового циклу, а й усередині книжки (про воду я добре запам'ятала, бо вона згадана щонайменше тричі).

а з іншого, він бере й ілюструє тезу про липу як любовне дерево – «до наших днів дійшли численні мініатюри хііі-хіv століть, на яких зображені побачення під липою» – отакою сторінкою. я, звісно, багато чого не знаю про середньовічні побачення, але ж не аж так. і після цього довіряти різним цікавим дрібничкам, особливо там, де посилань нема або вони на інші тексти самого пастуро, стає зовсім непросто.

3.5 A little more information than I needed, but a good reference and a beautiful book.

Another banger by Michel Pastoureau. This is #3 in the chronology of History of a Color books by M.P. (but the second one I read), and I am still greatly captivated and intrigued. I also believe that this book, Green, and Blue are the only History of a Color books available within the South-Central Library System. I am hoping to find ways to read #2, Black, and the remaining four or five books until Pink is available in February.

Naturally, some material in this book covers mutual historical events and context with Blue. Similar to Blue, M.P. does an excellent job of focusing on green when the focus must be very fine and of widening the focus on color combinations, certain scientific advancements that affect more than the color green, or sociopolitical context that requires a wider breadth of discussion. And then ties back to green. I think it takes a highly skilled historian and author to maintain a through-line when dealing with something as foundational as a color.

Much like with Blue, I found the dispersal of imagery to be tasteful. I especially love when we have a two-page spread highlighting two large works. In terms of the modern era, in which green is allocated to numerous symbolisms or representations yet always restricted to a secondary color, I find the imagery of art with green to be contemplative. The book is contemplative, of course. But I found the discussion on how green is "ranked" and perceived within our modern color systems to be a treat. It certainly tells a different story than Blue.

Great book.

beaucoup de répétitions
j'ai juste appris que le vert peut avoir comme signification tout et n'importe quoi, que certains l'aiment, d'autres le détestent

Explores the history of the colour green (from a mostly western Europeanl perspective, which the author admits). No guaranteed explainations, just hypothesis of why it came to have it's superstition and status. The lack of high quality dye seems to be a key component that keeps cropping up in relation to greens negative image- fickle, betrayal, changing, and low class.

Personally I would have liked a more indepth look at the science of dyes/paints, but this is a history book. So weird that people were licensed dyers for only a single colour... Bureaucracy run amok

Man, who knew you could have this much information and historical background on a color???