suvij's reviews
298 reviews

І знову - збірка оповідань. Міньйолу можна назвати не тільки талановитим автором, але і чуйним читачем. Він водить Хеллбоя за своїм читанням, даючи персонажеві погратися з різними почварами в різних контекстах.
Люди в цих контекстах часом виявляються значно менш симпатичними за демонів.

Книжка, яка зачаровує з перших своїх сторінок — любов'ю до людини.
Схожі на кумедні фантастичні оповідки попервах, сюжети, переказані для нас Саксом, наповнюються справжнім драматизмом по ходу читання.
Адже в основі його (часом і справді карколомних) сюжетів — історії живих людей. Які часом не розуміють, що з ними відбулося чи відбувається, а іноді — розуміють.
Люди, нездатні впізнати власне обличчя, і люди з феноменальною пам'яттю. Люди, які навіки живуть у минулому чи щомиті вигадують собі теперішнє. Люди. Незвичайні. Неправильні. Інші.

Мені здається, що я не востаннє читаю цю книгу.
А ще — було би добре, якби її прочитав кожен.

"Повнометражна" історія, яка поєднує сюжетні хвости майже з усіх попередніх випусків: в останні роки ІІ Світової війни окультні фашисти запустили в космос спеціальний труп, який десь там сповнився духом лавкрафтівського черва-всепожирайка. Запустить запустились, а самі підірвались, завдяки американському герою Лобстеру. Там якраз і сталося те, що сталося: від одного з нацистів лишилась сама лише голова, яка сама себе (напевно) запакувала в летючу колбу.
Минули роки, і капсула зі свастикою летить назад!
А це значить, є робота для Хеллбоя.

(і це я навіть не все розповів))

Випуск із патетичною фанатською передмовою Дель Торо.

Звісно, трохи дивно починати читати комікс, за яким знято фільм, що практично до букви його відтворює.
Втім, комікс того вартий.

Дві оповідки про те, чим займався Хеллбой, коли пішов з Бюро парампарамапампара... Африка, морське дно, розпиття рому зі скелетами і нові таємниці призначення його кам'яної руки.

Досить цікава і різнобарвна (малював не тільки Міньйола) добірка історій про Хеллбоя - але і не тільки про нього. Яскраві африканські оповідки.
Наприклад, Макома - історія про подорож героя на край світу, в якій до кінця не ясно, чи Хеллбой її учасник, чи лишень слухач.

Фантастично, але і правда, з кожним випуском Хеллбой стає все кращим.
Цього разу ілюстратор — не Міньйола, а Дункан Фегредо. Але цілком у стилі автора. А історія цікавіша навіть за картинки.
Основна маса подій відбувається у тридесятому царстві, що значить, ми знову зустрінемося з Бабою Ягою, а також лєшим, домовиком, Кощієм і ще купою нечисті.

Не скажу, що аж така захоплива історія, як попередня, але може це тільки мені здається, що автори вирішили підлити трохи романтики в звичний коктейль із загрозливих прогнозів і боротьби за "власний шлях" усупереч фатуму?

Прочитати «Бароковий цикл» Ніла Стівенсона залпом не виходить (думаю, не тільки у мене), але читати його по роману-два на рік — справжнє задоволення.
Автор вибудовує свою реальність настільки детально (тут з цілком рококошним іноді надміром), що не тільки персонажі, а й читач оселяється у цьому просторі. Можна сказати, що кінець циклу не настільки різноплановий жанрово, як початок. Але ж і персонажів зустрічаєш, як давніх знайомих. Так і є: дехто з них прожив на сторінках романів ціле життя на наших очах.

Окрім книжки, від якої просто неможливо відірватися, окремо хочеться вклонитися авторові за моменти, коли стискаєш кулаки і думаєш «та нехай же в них нарешті все буде добре» про персонажів, які вигадані — і Стівенсоном, і майстерно розіграним сюжетом.