Дочитав-таки обидва тексти, і «Рекреації», і «Московіаду». Передмову і післяслово не став перечитувати. Думав, чи не поставити четверту зірочку за старою пам'яттю, але якщо читати підказки, то все на місці. Цього разу книжка просто ок. Оце «мені сподобалось» було колись давно-давно.
Але було! Після школи, приправленої «Українським словом», цей текст а) здавався неймовірним, проривним тощо б) здавалось, що все про нас і те, що нас оточує. Друга теза, певно, більше відповідала дійсності. Бо перечитувати «Московіаду» виявилось розвагою, схожою на перегляд старого КВНу — всі ґеґи, які колись смішили, там, де й були, однак вони безнадійно застаріли. І думаєш, ну невже це справді було смішно? Хоча ладно, не здавшись на перших сторінках другого роману, насамкінець ледь не засміявся у парі місць.

В читанні між романами був чималий проміжок, тому чесно не знаю, чи то час, чи й справді «Рекреації» з кількома сюжетними «лініями» трохи м'якше ідуть за «Московіаду». Ок, сюжету в обох текстах кіт наплакав, теми — може, в темах різниця, хоч і невелика.
Що маємо в Рекреаціях — патріотизм (і мода на нього), культурна локація (населена мафіозі й привидами) — все шкіцово-шкіцово, з натяками, які дедалі гірше розшифровуються, і які все менш цікаво читати.
Московіада обігрує образ поета — пророка, совісті нації, глузує з різних штампів, враз втрачаючи невимушеність у історії про співпрацю з КДБ чи принаймні її можливість (так, є глузлива рамка, але всередині ніякого гумору не видно, з наших днів позиція «підписав, та не скорився» виглядає глупо (як і тоді)).

Окрема штука з жіночими образами. Про жоден тест Бехдель не йдеться, навіть навпаки — жінки в обох текстах є такими собі машинами для злягання, і якщо в Рекреаціях вони ще більш-менш самостійні образи, то в Московіаді все обертається навколо прутня Отто фон Ф., головного героя і оповідача.

Виглядає дуже крутим цей ривок літератури й культури за роки з виходу романів, якщо обидва вони втратили свій шарм і цікавість, і перший здається трохи недолугим, а другий взагалі недоречним. Те, що здавалось паростком нового, виявилось вихлопом радянського трупа. Не пам'ятаю, як було при першому читанні, але зараз на перших сторінках Московіади я час від часу дивувався, чому взагалі взявся читати таке нецікаве, «вторинне і пародійне» шото.
Що мене ще здивувало — ще кілька років тому в якійсь дискусії говорилося про публіцистичність цих текстів, однак експліцитних маркерів часу тут не так і багато. Особливо в Рекреаціях мене цим зачепило: все подано штрих-пунктиром із колись очевидною «глибиною», але як із КВНом, разом із контекстом зникають і конотативні ланки.
А без них це справді не дуже цікаві, хоча досить поетичні тексти.

За прочитаним не шкодую, чи візьмусь іще перечитувати — ем…, радити — ой, ні… років десять чи більше (з дев'яностих по середину двохтисячних) ці тексти були бомбезними, а тепер це просто якась книжка, яка сильно програє молодим конкурентам (що для літератури і читача круто).