перша частина – «морфо євгенія» – тягне навіть на четвірку, є в ній шось дивовижно красиве й водночас цинічне, шо іноді можна знайти в маргарет атвуд, наприклад. тільки повість водночас рефлексивно-вікторіанська, й думається більше про фаулза, але це ненав'язливі такі, хороші думки.
із другою в мене не склалося, може, там просто забагато тенісона й сведенборга; хоча сама задумка альтернативної історії – от майже як повість про емілі дікінсон і волта вітмена в «стімпанку» ді філіппо – дуже симпатична.
(о так, я примудрилася покликатися на трьох інших авторів у трьох реченнях. по-моєму, це хронічне).