іноді здається, що в цих оповідань нема ні початку, ні кінця, просто вирвані з життя моменти, які мають свою передісторію і після яких ще купа всього відбуватиметься, - розповіді без розв'язок. фейбер пише схожу коротку прозу, теж лишає читача без можливості розпружитися; як і в нього, в атвуд нічого не закінчується, є тільки проміжні зупинки, і вони не обов'язково наприкінці оповідання.
символічний - і дуже потужний - текс про "давати життя" наприкінці збірки, мабуть, один із найсильніших тут.