у цієї книжки промовиста як назва (у думках одразу виринає образ серйозного пана, який, насупившись, читає з папірця, що "був допущений ряд помилок"), так і обкладинка. автори розповідають про різноманітні ситуації, в яких ми займаємося самовиправданнями й самі себе заганяємо у глухі кути, звідки з кожним таким самовиправданням стає складніше вибратися.
не те щоб самовиправдання були принципово поганим явищем – це нормальний захисний механізм людського мозку: треба ж якось боротися з когнітивними дисонансами, підтримувати свою внутрішню цілісність, відстоювати ідеї, зберігати ідентичність. але іноді – і саме ці ситуації цікавлять авторів – ми все-таки заходимо задалеко. що більше сил і ресурсів було вкладено в помилку, то тяжче від неї відступитися, навіть якщо самі починаємо помічати проблеми в тому, що захищаємо.
з тексту можна зробити кілька хороших висновків, про те, наприклад, як добитися прихильності людини (хай вона зробить для вас щось добре) чи що агресивне переконування іншого в хибності його позиції призведе хіба до зміцнення цієї позиції. але головне, що є в цій книжці, то стимул замислитися про свої захисні механізми.