«До столу підійшла висока струнка дівчина з великими персами».
Цією цитатою, здається, можна в цілому охарактеризувати творчість Винничука — принаймні, такою вона здається з медійних контекстів, такою вона сміливо постає з роману «Мальва Ланда».

Це не вповні моя література, бо я з центральної України, а пан Винничук (Юрій Павлович) є яскравим представником літератури регіональної. Зізнаюся, в студентські роки я би не подужав цього роману, надто вже він насичений цими барвами.

Однак роман, безперечно, написано якскравою, багатою мовою (трохи від того багатства допомагає словник галицизмів, доданий у кінці книжки, однак ще кілька років тому стаття «Стирка — шмата» нічого би мені не пояснила).
Це крутійський роман, герой якого проходить, прохромлює, наче спис, цілу низку сюжетів, у тому числі й суто літературних.
Все це, переконаний, сприяло появі численних дослідницьких робіт, масси статей, курсових, може й дисертацій. А чому ні? Цей роман так і проситься до аналізу.

Тому, напевно, можна уникнути і переказу сюжету, і характеристики персонажів, і взагалі всього (окрім читання).

Тому, напевно, дуже важко про нього писати «простими словами». А якщо спробувати?
Роман цей — вигаданий. Якщо автор і мав на думці яких прототипів, його персонажі живуть цілком самостійним життям. Попри те, що більшість дії роману відбувається у нетрях сміттярки (яка у мене постійно асоціюється з епізодом фільму «Лабіринт»), він виразно, хм, чи то львівський, чи більше — галицький (тут може дати раду хіба той, хто там народився), і мова персонажів, і їх поведінка, і стосунки, які між ними існують, як русалчина пісня, без знайомих слів нагадують рух, який проходить інформація від повідомлення у газеті, до рядка в історії (літописі), до історичного анекдоту, переказу, міської легенди. Зрештою, і тому теж немає особливого сенсу в переказі сюжету, чи то пак, сюжетів, пов’язаних між собою персонажем і рамками твору (обкладинкою книжки).

Водночас він досить своєчасний, у сенсі — знаходиться на своєму місці між романами, написаними у тому ж часі, і «Дефілеяда», і «Кров по соломі», і «Рекреації» з «Московіадою», і «Польові дослідження» — всюди можна знайти схожі мотиви (про зміну топосу й історії, про омріяне і реальне, про пошуки себе).

Я не зможу одночасно порадити цей твір, чи відрадити від нього. Він добре піде під настрій одним людям, і з перших сторінок відштовхне інших. Але якщо ви ще не читали, варто спробувати, чи раптом він, бува, не ваш.