Звісно, без перекладу жодного тексту я не зрозумів. Але не зрозуміти дивовижну пластичність графіки Лоренцо Матотті абсолютно неможливо.

Жирна, надмірна, воскова лінія, що сама по собі перетворюється на обрис. На форму. Фактура, що пірнає під іншу, виринає, світиться, живе. І те, що за обрисом — теж обрис і форма: Матотті ліпить кольором і тональним контрастом зображення: кожен кадр може жити своїм життям, і водночас працювати на сторінку.

Ілюстративна графіка часто відгонить кітчем — іноді як засобом, а іноді — як неуникним наслідком ремесла. Як, зрештою, і сучасний живопис у більшості свого різноманіття.
З Матотті історія зовсім інша. Надзвичайно продуктивний, він устиг побути і фешн-ілюстратором, і коміксистом, і аніматором, і зрештою, залишитись чудовим графіком. Не так і багато сучасних художників можуть дозволити собі таку сміливість, яка з-під рук Лоренцо Матотті видається легкістю — хоч легковажною його графіку назвати не можна.

Словом, дивитися і переглядати. І вчитися, звичайно.