Страх втілює в життя те, чого боїшся.

Ця історія жива. Вона про реальних людей, реальні стосунки, реальний біль. В цій книзі історія самого Інґмара Берґмара, чи то пак спогади його дитинства. Ми помандруємо до літнього будиночка його сім'ї, розташованого у малесенькому селищі Дуфнес, і проведемо там два дні, розмірковуючи про смерть, привидів, маму з татом і надокучливого брата. Ця історія про маленького Пу, хлопчика, який, як і усі діти, живе сьогоднішнім днем, і намагається зрозуміти світ і дорослих.

Якщо можна було б передати словами моє захоплення цим твором, я б написала цілу поему. Ви занурюєтесь у голову дитини, при цьому згадуючи своє минуле, свої страхи і переживання, свої пригоди, свої турботи. А потім раптом опиняєтеся в теперішньому, і розумієте, наскільки ці миті важливі. Наскільки чиєсь життя важливе. Часом те, що здається казковим, містичним, насправді - просто життя. І колись ми це розуміли, адже тоді не було вигаданого чи реального. В дитинстві усе - реальність. Бо ти не знаєш, де та межа. Її бачиш вже згодом, щойно свідомість готова цю межу визнати.

Колись давно мій знайомий порадив мені фільм "Сунична галявина". Я дуже здивувалась, коли дізналась, що режисером цього фільму був той самий Інґмар Берґман. Ще тоді, десь на курсі 3, я не змогла оцінити цю картину, адже, мабуть, ще не була готова. Але якщо хочеться чогось душевного, трохи дивного, трохи смішного, чогось глибокого, чогось філософського і непростого, то "Сунична галявина" - хороший варіант.