Цікаво, до якої міри сучасна українська поезія, написана жінками, є провідником феміністичних ідей. Чи там, де література інтелектуальна, вона нині й феміністична, бо інакше бути не може?

Отже, знову: інтелектуальна, феміністична, добре зібрана, с сильними вертикалями, а ще іронічна книжка віршів «Я слухаю пісню Америки».
Своєрідний каркас книжки становлять силабо-тонічні поезії, де «традиційна» форма зустрічається з історією української літератури, продовжуючи розробку знайомих тем. Втім, до такого, хочеться сказати — пісенного — контексту долучаються Декарт і Дельоз.
Ці поезії відкривають розділи і закривають книжку фінальним аккордом. Є і вісь симетрії — це інтермісія, в окремий розділ не винесена, але від того не менш помітна.
Якщо в силабо-тонічних віршах помітним (повторюваним) прийомом є тавтологія, то верлібри, які становлять основний корпус «Я слухаю пісню Америки» також піднімають традиційні для лірики теми, але в помітно американізованій формі.
Силабо-тоніка Оксани Луцишиної, при всій пісенності — розмислова, а верлібри, хоч досить промовисто вписуються в корпус інтимної лірики, здаються схожими на генеративні варіації. Так створюєтсья певне напруження, збудоване на протиставленнях змісту і форми.
«Лірика», попри постійний рефрен «покинув джонні», не сльозлива, а навпаки, всуціль іронічна: тут і «плюйте на таких кавалерів», і «липова феміністка», «до чого дожилася».
При цьому верлібри зберігають будову, схожу до строфічної, наче пам'ять форми. Наче ліричні вірші про нещасливе кохання. При цьому більшість описаних реалій і переживань не стосуються ані джонні (то суб'єкта, то об'єкта), ані дій, присудків, предикатів, із ним пов'язаних. Є наче вузьке контекстуальне коло, де можлива інтимність — лиш між двома. А щойно з'являється третій — читач, сусід за столиком, інший автор зі своїм життям і текстами, інтимність перетворюється на соціальність. Без, утім, громадянської складової — вірші Оксани Луцишиної позбавлені необіхдного для таких випадків пафосу. Верлібри, здається, позбавлені й усякого іншого.
Але із різних віршів я виберу саме силабо-тонічний:

о, не журися за тіло! — або журися: тіло —
тепла земна машина сповнена таїни
чом її не любити навіть якщо невміло
навіть якщо спалити її за непевні сни

тіло — таки душа, місткішого щастя варта
в небо воно не пнеться в небі його не ждуть
це не декарт: не треба сюди декарта
тут по одному боці слово, по другім — суть

тіло болить мовчить чесне красиве тіло
тіло — це те із чим злитися не дано
о, не журися за тіло! тіло живе набіло
навіть коли здається що не живе воно